Васильків - одне з найстаріших міст Київщини. Місто Васильків було засноване у 988 році князем Київським Володимиром Святославовичем, як один з украплених пунктів на річці Стугні для захисту Києва від набігів кочівників. Назва міста походить від прийнятого при хрещенні імені князя Володимира – Василь і тому воно спочатку називалося Василеве. Перша літописна згадка про місто датується 996 роком. Місто у ній згадується у зв’язку з поразкою князя у битві з печенігами 6 серпня. Чудом врятований Володимир дав клятву на честь свого спасіння збудувати в місті церкву. Обітницю свою він дотримав, і у Василеві була збудована одна із перших на Київській Русі церков – церква Преображення Господнього. На жаль до наших часів вона не зберіглася. Сучасну назву місто отримало у 1157 році. У 1240 році місто зруйнували татаро-монголи. В майбутньому місто ще неодноразово руйнувалось. В 1624 році землі Василькова були передані Києво-Печерському монастирю.
Собор Антонія і Феодосія. Фото Романа Маленкова
Великих руйнувань зазнало місто під час національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти 1648-1654 років. Під час цих подій Васильків був сотенним містечком Київського полку. Від 1667 року місто входить до складу Російської імперії. У 1720 році указом Петра І були підтверджені права Лаври на володіння Васильковом на навколишніми землями. Монастир усіма силами прагнув збільшити кількість своїх підданих на цих землях, створював умови для розвитку торгівлі, ремесел. На цей час у Василькові налічувалось 700 дворів. Місто було обнесене земляним валом. У місто можна було потрапити через чотири брами, які охоронялися. Брами носили назви: Київська, Білоцерківська, Печерська і Трипільська. З 1786 року володіння Печерської лаври переходять до державної казни. У другій половині ХVІІІ ст.. у місті були побудовані перші визначні кам’яні архітектурні споруди – собор Антонія і Феодосія, збудований у 1758 році, та Свято-Миколаївська церква, будівництво якої завершилося в 1792 році. Ці історичні пам’ятки збереглися до наших днів, є діючими культовими спорудами. Серед архітектурних споруд Василькова, які ми можемо побачити і сьогодні, виділяється збудований у 1817 році у стилі російського класицизму двоповерховий будинок. Це типовий проект для «присутственных» місць відомого російського архітектора А.Захарова. Серед споруд 80-х років ХІХ століття виділяються єврейська синагога ( залізничний вокзал), яка розташована на вулиці О.Пушкіна, двокласне ремісниче училище по вул. Соборній, Васильківський млин – пам’ятка технічної архітектури по вул. Володимирській.
Приєднання Правобережної України до Росії не створило нових умов для економічного розвитку міста. Воно втратило статус прикордонного міста, який мало до 1797 року, і значної ролі в економічному житті країни не відігравало.
Важливою подією в історії міста стало повстання Чернігівського полку у 1825 році проти самодержавства. Після створення Південного товариства у березні 1821 року крім Тульчинської управи були ще створені Кам’янська і Васильківська управи. Васильківську управу очолили декабристи С.Муравйов-Апостол та М.Бестужев-Рюмін. Через 2 тижні після поразки повстання в Петербурзі керівники Південного товариства підняли повстання проти царату у п’ятій мушкетерській роті Чернігівського полку, яка була розквартирована в с. Триліси. Повстання підтримали роти, розташовані у Василькові. Повсталий полк пройшов через Велику Мотовилівку та Пологи, але 3 січня 1826 року біля села Ковалівки був зупинений і розгромлений вірними цареві військами. Важко поранених С.Муравйова-Апостола та М.Бестужева-Рюміна та інших учасників заарештували. Керівники повстанні були страчені, решта учасників були засуджені до каторги або відправлені у діючу армію на Кавказ. Камера, в якій тримали організаторів повстання збереглася в приміщенні пам’ятки архітектури «Адміністративному будинку 1809 р.».
У середині ХІХ – на початку ХХ ст. Васильків перетворився на досить велике і економічно розвинуте місто. У 1858 році населення Василькова становило близько 5 тис. чоловік. Основним заняттям були хліборобство, чумацький промисел, дрібна торгівля, ремісництво. У місті було 5 тютюнових фабрик, миловарня, 2 цегельні заводи, завод сальних свічок, пивоварня. Розвиток міста продовжував набувати темпів і в пореформений період. В економіці міста значне місце починає належати обробці шкіри. У 1885 році у Василькові працювало 4 таких заводи.
Як і в інших місцях тодішньої Російської імперії, початок ХХ ст.. ознаменувався на Васильківщині поширенням революційних ідей, зростанням робітничого руху. У грудні 1905 року відбувся один із перших страйків на найбільшому підприємстві міста – шкіряному заводі Вайсберга. Надалі страйковий рух з кожним роком набирав усе нових обертів.
Події революції 1917 року і громадянської війни привели до повалення існуючого ладу і встановлення більшовицької влади. Надалі розвиток міста проходив в умовах нової економічної формації. Почалася відбудова зруйнованого під час громадянської війни господарства.
В 1922 році завод дубильних екстрактів дав першу продукцію. Значна частина населення міста працювала на держшкірзаводі та інших підприємствах. Характерною ознакою економіки Василькова в цей час став розвиток кооперації. В 1925 році був створений спеціальний комітет, який відкрив майстерні залізних виробів, пошиття одягу та взуття, залучав безробітних до ремонту шляхів, будівництва, ремонтів та інших робіт. У 1927 році в місті діяли 4 шкіряні артілі, які то ж року об’єднались в артіль ім. Першого травня. Працювало кілька товариств: споживче, кооперативно-орендно-позичкове, сільськогосподарське, кредитне та ін. Багато жителів міста займались кустарними промислами: вичиняли шкіру, шили та ремонтували взуття.
Характерною особливістю економічного розвитку Василькова в 30-ті роки був широкий розвиток кооперації. В 1927 році діяли 4 шкіряні артілі. В 1929 році на базі декількох кооперативних об‘єднань створено завод «Транспортер», що випускав дрібний сільськогосподарський інвентар.
У вересні 1930 року була започаткована газета «За більшовицькі темпи».
Проте 30-ті роки увійшли в історію не лише, як роки економічного піднесення, відзначилися штучно створеним, небаченим голодом, який забрав мільйони життів по всій Україні. У Василькові масового голоду не було, проте гинули люди Западинки, Пісок, сіл, які на сьогодні являються територією міста. Від голоду постраждало все населення Васильківщини, саме їм встановлено у місті Пам’ятний знак. Великим випробуванням для нашого народу стали події Другої світової війни. Після захоплення міста гітлерівці почали масові розстріли мирного населення. Та не скорилися васильківці. Тисячі їх пішли на фронт, в партизанські загони. Під час окупації активно діяло підпілля на чолі з П.Бубновим. у спільних бойових операціях брав участь Васильківський партизанський загін під керівництвом І. Дубініна. Горіла земля під ногами у окупантів, народні месники знищували ешелони, військові об’єкти, живу силу ворога.
6 листопада 19543 р. воїни 7-го гвардійського танкового корпусу під командуванням генерал-майора К.Сулемова, гвардійці 23-ої мотострілецької бригади під командуванням гвардії полковника , двічі Героя Радянського Союзу О.Головачова, воїни Чехословацької бригади під керівництвом Людвіга Свободи звільнили Васильків від німецько – фашистських загарбників. За виявлені при звільнені Васильківщини відвагу і героїзм 7 воїнам було присвоєно знання Героя Радянського Союзу.
Вдячні васильківці встановили 24 пам’ятники та пам’ятні знаки, пов’язані з подіями Другої світової війни.
Почався процес відбудови народного господарства. Героїчна праця васильківців дозволила вже у 1949 році вивести економіку міста на довоєнний рівень, перетворити його на один із найрозвинутіших економічних центрів Київської області.
Сьогодні Васильків – місто обласного значення, центр адміністративного району з розвиненим багатогалузевим народним господарством. Тут виготовляються товари народного споживання , холодильні агрегати, метало профіль, металопластикові вікна та двері, керамічні, шкіряні, макаронні та хлібобулочні вироби, комбікорми, вироби з дерева та іншої продукції. В місті розвинена торгівля сільськогосподарською продукцією та товарами широкого вжитку.
Земля Васильківщини подарувала Україні багато славних імен. Це подвижник, ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський, видатний архітектор ХVІІ ст.. С.Ковнір, драматична актриса П.Самійленко.
Тут жили і прославляли місто Заслужений майстер народної творчості України член Національної спілки народних майстрів України, член Національної спілки художників України – Михайло Денисенко, лікар – фітотерапевт, письменник, журналіст член Національної спілки письменників України, член Міжнародної Асоціації письменників, лауреат Державної премії України, кавалер унікальної нагороди – Хреста Святого Агапіта Леонід Павленко, члени Національної спілки художників України художники –керамісти подружжя Протор’євих.
Багаті народні традиції своїх земляків продовжують знані на Київщині Заслужені майстри народної творчості України, члени Національної спілки художників України члени Національної спілки майстрів народної творчості України Леся Денисенко-Єременко та Сергій Денисенко, члени Національної спілки художників України Зоя Придко, Іван Денисенко, Валерій Сингаївський, Віктор Кравченко, Людмила Кремінська, майстри народної творчості Марія Банник, Надія Білик, Леся Турукіна, Валентина Коваль, Олексій Федоренко та інші майстри та художники.
Цікава, але до кінця не досліджена історія рідного краю, історичні пам’ятки, народна творчість, культура, помножені на щирість, гостинність населення – все це, віримо, зробить у майбутньому Васильків одним із центрів туризму.
